Школа і суспільство

Протягом всього середньовіччя освіта була розкішшю, доступною лише переважній меншості населення. Головним споживачем і носієм писемності протягом всього середньовіччя було духівництво. Навчання було переважно чоловічим заняттям, і лише вельми незначна кількість жінок, головним чином з чернечого середовища, володіло зачатками елементарної писемності. В епоху пізнього середньовіччя освіта стає доступною і використовуваною мирянами, головним чином, світською аристократією і горожанами. Навчання мало практичну мету – виконання адміністративних або політичних функцій або заняття комерцією. Проте аж до кінця середньовіччя освіта залишалася переважно привілеєм і атрибутом духівництва. Вцілому, достовірна калькуляція відсотка грамотних людей, точний аналіз їх розподілу по окремих соціальних групах, як і конкретна ідентифікація мети навчання і об’єму отриманих знань, представляються скрутними для всіх періодів середньовічної історії.

Не зважаючи на вирішальну роль церкви в організації освіти, не можна говорити про її абсолютну монополію в цій сфері. Так, наприклад, в містах, перш за все італійських, до XIII ст. міські комуни проявляють ініціативу в запрошенні шкільних магістрів, навчаючих учнів по різних предметах. Є свідоцтва дивно високого рівня письменності населення в деяких з цих міст. Крім того, протягом всього середньовіччя існували приватні школи, організовані при дворах правителів і могутніх аристократів. Одним з ранніх і найбільш відомих прикладів такого роду освітніх центрів була палацова школа Карла Великого; число таких центрів було вельми значне в епоху пізнього середньовіччя, що відображало загальну тенденцію зростання світського патронату по відношенню до знання. Крім цього існувала і практика неформального приватного викладання. Викладанням і в цих випадках займалися в основному клірики, проте сама організація і здійснення учбового процесу проходили зовні контролю церковних інституцій.

Духівництво було найосвіченішою частиною середньовічного суспільства, оскільки сам характер його діяльності припускав використовування письмових текстів, здатність їх розуміння і тлумачення. Сама по собі центральна функція клерикала – здійснення різних богослужебних церемоній – вимагала навиків читання і запам’ятовування написаних на латині літургійних текстів, що було можливе при рівні підготовки, який виходить за межі елементарної писемності. Неминучим для клерика було і уміння виконувати богослужебні співи. Коло текстів, знання яких було обов’язкове для духівництва, не обмежувався богослужебними книгами; починаючи з XIII ст., все більш настійно звучить вимога поглибленого вивчення і тлумачення Біблії. Читання, мистецтво співу і знання латинської граматики визначали необхідний мінімум підготовки кліриків різного рівня, від оволодіння цими навиками залежала сама можливість посвячення кандидата в духовний сан. В епоху пізнього середньовіччя все більш широкою стає фундаментальна літературна підготовка священнослужителя – інакше кажучи, оволодіння латинською граматикою, вільне читання латинських книг і Біблії, а також здатність самостійно поглиблювати свої знання. В першу чергу, це відносилося до володарів вищих духовних чинів: субдияконів, дияконів і священиків.

Ці ідеальні нормативні вимоги часто були далекі від реальності, про що свідчать численні заходи церковних і світських властей щодо вдосконалення навчання вихованця, каральні заходи, вживані єпископами по відношенню до приходського клірика, а також критика неуцтва духівництва, яка придбала особливо гострий характер і широке звучання під кінець середньовіччя. Роджер Бекон писав, що приходські клірики і священики вимовляють слова богослужіння «немов звірі», майже не розуміючи їх значення. Проте церквою були вироблені і цілком ефективні методи контролю за зловживаннями в цій сфері. Зокрема, це відноситься до процедури посвячення в церковний сан. Вже в епоху раннього середньовіччя виявляється прагнення здійснювати перевірку придатності кандидатів до виконання релігійних функцій, посвячення проходило у декілька етапів, на кожному з яких була можливість виявити рівень підготовки. П’ять низьких ступенів давали людині правовий статус клірика, по суті не означали обов’язкове включення в структуру церковної ієрархії: клірики цього рангу могли продовжувати світське життя, обзавестися сім’єю і займатися діяльністю у сфері світського управління.

Більше про педагогіку:

Психолого-педагогічне обґрунтування доцільності використання ігор на заняттях іноземною мовою
Гра поряд із працею й навчанням – один з основних видів діяльності людини, дивний феномен нашого існування. Гра як феномен культури навчає, виховує, розвиває, соціалізує, розважає, дає відпочинок, вносячи в зміст дозвілля нескінченні сюжети і теми. Російський письменник Ю. Нагибін так оцінює значен ...

Технологія виготовлення виробів з солоного тіста
Солоне тісто – це штучно виготовлений матеріал. Для того щоб працювати з солоним тістом необхідно купити в магазині: пшеничне борошно та сіль (екстра – подрібнена). Щоб правильно приготувати тісто потрібно замісювати за рецептом. Для розвитку дрібної моторики існує безліч різноманітних вправ з ліпл ...

Методика проведення дидактичних ігор на уроках математики
Методика навчання математики включає використання різного дидактичного матеріалу і демонстраційного, і роздавального. Щоб забезпечити дійовий вплив на розвиток дітей, учитель дотримується міри і часу застосування дидактичного матеріалу, враховує його особливості. Використовується наочний дидактични ...