Причини виникнення та симптоматика заїкання

Заїкання – це порушення темпу, ритму та плавності усного мовлення, зумовлене судомним станом м‘язів артикуляційного апарату.

У всьому світі визнано, що заїкання – важка проблема як в теоретичному, так і у практичному аспекті. Проблема заїкання залишається не до кінця вивченою через широкий спектр причин його виникнення, різноманітність клінічних проявів, варіантів розвитку, патологічних реакцій логопата на свій дефект.

В етіології заїкання має місце сукупність екзогенних та ендогенних факторів.

До причин, що сприяють виникненню заїкання відносять такі:

- невротична обтяженість батьків (нервові, інфекційні та соматичні захворювання, що послаблюють або дезорганізують функції НС);

- невропатичні особливості заїкуватого (нічні страхи, енурез, емоційна напруженість);

- конституційна схильність (захворювання вегетативної нервової системи, підвищена збудливість вищої нервової діяльності та її чутливість до психічних травм);

- спадкова обтяженість (заїкання розвивається на грунті вродженої слабкості мовленнєвого апарату, яка може передаватись спадково (в якості рецесивної ознаки);

- ушкодження головного мозку у різні періоди розвитку під впливом багатьох шкідливих факторів: внутрішньоутробних та пологових травм, асфіксії, постнатальних – інфекційні, травмуючи впливи при різних дитячих захворюваннях.

Вказані причини призводять до затримки мовленнєвого розвитку, до мовленнєвих розладів які сприяють розвитку заїкання.

Серед вихідних причин відносяться анатомо-фізіологічні, та психічні і соціальні причини.

Анатомо-фізіологічні: захворювання з енцефалітними наслідками, внутрішньоутробні та пологові травми, струси мозку, органічні порушення мозку, виснаження або перевтома нервової системи в результаті інтоксикації та різних соматичних захворювань, які послаблюють центральні апарати мовлення, рахіт, коклюш, хвороби обміну.

Психічні та соціальні: травма психічна, травма або неправильне виховання в сім‘ї: розбещеність, виховання «зразкової» дитини, нерівномірне виховання; постійні конфлікти, переживання у вигляді тривалих емоційних напружень; гостра, важка психічна травма, соціальні раптові потрясіння, які викликають гостру афективну реакцію; неправильне формування мовлення в дитинстві; мовлення на вдиху, порушення звуковимови, швидкий темп мовлення батьків; перевантаження дітей молодшого дошкільного віку мовленнєвим матеріалом, невідповідне віку ускладнення мовленнєвого матеріалу та мислення (складні конструкції фрази, абстрактні поняття), поліглосія; наслідування заїкуватих: пасивне – дитина заїкається мимовільно, коли чує неправильне мовлення, активне – копіює неправильне мовлення.

Вперше повна симптоматика заїкання була представлена у роботі І. Сік орського.

Прояви заїкання у різні вікові періоди вивчали В. Гіляровський, М. Зееман, С. Ляпідевський, М. Хватцев. У сучасній теорії і практиці логопедії умовно виділяють дві групи симптомів заїкання, які перебувають у тісному взаємозв‘язку.

1. Біологічні (фізіологічні): порушення центральної нервової системи та фізичного здоров‘я, загальні та мовленнєві моторики.

2. Соціальні (психологічні): мовленнєві спотикання та інші порушення експресивного мовлення, феномен фіксованості на дефекті, логофобії.

Основними зовнішніми ознаками (симптомами) заїкання є виникаючі в момент мовлення судоми дихального, голосового або артикуляційного апарату. Судоми бувають різними по типу, локалізації і силі вираженості.

Більше про педагогіку:

Сучасний стан проблеми модернізації навчального процесу
Роль освіти на сучасному етапі розвитку України зумовлюється необхідністю подолання загрозу відставання від світових тенденцій економічного та суспільного розвитку. В сучасному світі значення освіти як найважливішого фактора формування нової якості економіки та суспільства збільшується разом із рос ...

Основні положення компетентнісного підходу у формувані пізнавальної самостійності
Ідеї компетентнісно зорієнтованого підходу були закладені ще в теорії навчання другої половині ХХ століття І. Я. Лернером. Теоретико-методичні засади впровадження компетентнісного підходу розглядаються у працях сучасних вітчизняних та зарубіжних педагогів – О. І. Пометун, О. І. Савченко, О. В. Овча ...

Готовність до школи – це певний рівень розвитку дитини
За статистикою, щорічно майже половину дітей, що йдуть до першого класу, можна віднести до групи ризику по виникненні шкільної дезадаптації. Ці діти із недостатньою фізичною зрілістю. При цьому хлопчиків значно більше, ніж дівчаток. Прийнято вважати, що готовність до школи – це рівень морфологічног ...