Морально-виховний потенціал українських народних традицій та обрядів

Матеріали по педагогіці » Українські народні традиції та обрядовість у моральному вихованні молодших школярів » Морально-виховний потенціал українських народних традицій та обрядів

Страница 1

Народ і виховання – ці два поняття взаємопов'язані, вони не існують одне без одного. Адже так повелося в історії людства, що кожен народ від покоління до покоління передає свій суспільний та соціальний досвід, духовне багатство як спадок старшого покоління молодшому. Саме так створюється історія матеріальної і духовної культури нації, народу, формується його самосвідомість. Народ завжди виступає вихователем молодшого покоління, а виховання при цьому набуває народного характеру. Тільки народне виховання, зауважував К.Д.Ушинський, є живим органом в історичному процесі народного розвитку, таке виховання набуває надзвичайної впливової сили на формування національного характеру, національної психології людини.

Перлини виховної мудрості народу, невичерпна своєрідна скарбниця форм і засобів народного виховання становлять золотий фонд народної педагогіки, одного з чинників колективної народної творчості.

В сучасній педагогічній літературі існують різні підходи щодо тлумачення цього наукового поняття. Розглянувши всі визначення поняття "народна педагогіка", ми прийшли до висновку, що народна педагогіка – це сукупність накопичених та перевірених практикою знань, умінь та навичок, що передаються від покоління до покоління переважно в усній формі як продукт історичного й соціального досвіду народу.

Пам'ятки народної педагогіки зберігаються в казках, легендах, епосах, прислів'ях, приказках, які створив сам народ, відбиваються в національних звичаях, традиціях, передбачають цілеспрямоване виховання та навчання молоді на кращих ідеалах народу.

Поряд з терміном "народна педагогіка" вживається термін "етнопедагогіка". Поняття "народна педагогіка" і "етнопедагогіка" сумісні, оскільки народна педагогіка знаходить конкретний вияв в етнопедагогіці – в педагогічних традиціях того чи іншого народу. Іншими словами кажучи, етнопедагогіка – це народна педагогіка певної етнічної спільності.

Етнопедагогіка відбиває народний світогляд, ґрунтується на знанні народної психології, вікової психології, цим зумовлюється її надзвичайно великий вплив на молоду душу. Етнопедагогіга кожного народу йде від діда-прадіда, батька-матері, від ясного неба і світлого сонця й матінки-природи, чистого повітря, води, наполегливої праці, від широкого серця й щедрої душі, від доброзичливих людських стосунків. Головна особливість її полягає в тому, що виховання проходить у контексті життя народу, сім'ї невимушене, просто, природно.

Виховання як специфічна діяльність людей виникає порівняно пізно. Однак діяльність пов'язана з передачею соціального досвіду старшими молодим членам первісного людського суспільства, виникає і розвивається одночасно з розвитком людства.

Українська етнопедагогіка склалась на ґрунті давньоруської народної педагогіки, яка втілила в собі багатовіковий виховний досвід східних слов'ян та їхніх предків – праслов'ян.

Примітивне виховання первісного суспільства мало загальний, однаковий для всіх дітей характер. З цим періодом суспільного розвитку пов'язане зародження і поступове складання традицій народної педагогіки як певної галузі знання.

Дослідники вказують, що на стадії розкладу родового суспільства виникає два типи навчально-виховних закладів:

будинки молоді для навчання всіх дітей;

будинки (школи) для дітей знаті, де вихованців готували до виконання обов'язків жерців і вожді.

У східних слов'ян виховання у своїй основі є трудовим. Вони також приділяють велику увагу фізичному загартуванню молоді. Вони вчаться володіти списом, луком, щитом.

З часом виховання у східних слов'ян розгалужується і дедалі набуває специфічного характеру. Діти селян, ремісників одержують трудову підготовку, а діти родової знаті – військово-політичну. В умовах княжої Русі діти селян і ремісників могли стати дружинниками, але тільки за якісь особливі звитяги, як це сталось із билинними богатирями Микулою Селяниновичем, Іллею Муромцем.

З переходом до моногамної сім'ї східні слов'яни починають приділяти велику увагу поведінці людини в сім'ї, моральності.

З об'єднанням Прикарпаття, Волині і середньодніпровського масиву в єдиний етнокультурний масив протягом УІ-УІІІ ст. витворюється нова слов'янська культура.

Страницы: 1 2 3 4 5 6

Більше про педагогіку:

Особливості розвитку вольової сфери
Людина живе в постійному оточенні різноманітними речами, подіями, людьми. Вона як істота активна, не тільки сприймає, відображає довколишній світ, не тільки якось ставиться до нього, а й реагує на його впливи, сама впливає на довколишній світ, перетворюючи його в своїх цілях і відповідно до своїх п ...

Суть та значення громадянського виховання
На сучасному етапі суспільно-політичного, соціально-економічного, культурно-духовного відродження особливого значення набувають проблеми формування громадянських якостей особистості. Наявність громадянського суспільства – найважливіша ознака і умова існування демократичної держави. Через історичні ...

Виховання школярів на уроках математики за допомогою повідомлення ним відомостей з історії науки
Ідеї гуманізації і гуманітаризації математичної освіти вивели на перший план проблеми, яким раніше не приділялося достатньої уваги. Однією з таких проблем є проблема викладання історії математики в школі. З'явилися в літературі за останній час публікації свідчать про підвищення інтересу до вказаної ...

Університетська освіта

Університетська освіта

Навчальна дисципліна “Університетська освіта” є однією з нормативних дисциплін циклу гуманітарної підготовки студентів.
Види та значення ігор

Види та значення ігор

Давно відомо, що при розвитку мислення і формуванні особистості важливу роль відіграє не тільки освітній фактор, але і характер ігрової діяльності.

Розділи

Copyright © 2020 - All Rights Reserved - www.educateua.com