Поняття про культуру мислення

Важливою складовою частиною загальної культури людини є культура мислення. По своїй сутності культура мислення виступає як визначений рівень розвитку здатності людини до адекватного відображення в поняттях і інших розумових формах об'єктивної логіки буття і свого власного існування.

Культура мислення - не уроджена якість. Вона не дана людині в готовому вигляді, а формується і розвивається в результаті освоєння їм навколишньої дійсності й оволодіння знаннями, накопиченими людством.

У розпорядженні людини мається цілий спектр можливих способів підвищення культури мислення, наприклад, збагачення власного розумового досвіду розумовим досвідом інших шляхом читання художньої і наукової літератури. Але недоліком подібного способу розвитку культури мислення є, по-перше, те, що таке читання, як правило, носить безсистемний характер і, по-друге, не сприяє усвідомленому засвоєнню законів, форм, правил, прийомів пізнавальної діяльності мислення, що і складають зміст культури мислення.

Найважливішим засобом подолання відзначених недоліків є вивчення логіки як теорії мислення.

Культура мислення як визначений рівень розвитку розумових здібностей людини значною мірою залежить від того, наскільки розумова діяльність людини відповідає законам і вимогам логіки. Варто підкреслити, що оволодіння в досконалості законами і вимогами логіки є тим мінімумом, без якого взагалі неможлива культура мислення.

Виникає питання: чи так вже необхідне знання особливої теорії для того, щоб правильно мислити? Можна міркувати логічно, і не вивчивши правил логіки, подібно тому, як найчастіше люди викладають свої думки мовою, не знаючи правил граматики. (Великий німецький філософ-ідеаліст Гегель іронічно помітив з цього приводу, що переварювати їжу можна і без знання фізіології.)

Дійсно, переважна більшість людей додержується логічних законів мимоволі, не усвідомлюючи їх і навіть не знаючи про їхнє існування. При цьому вони додержуються природної логіки, застосовуючи логічні закони стихійно, що породжує в них ілюзію того, що мислення настільки ж не має потреби в аналізі і контролі, як, наприклад, подих і травлення. Але якщо задача фізіології, за словами І. П. Павлова, полягає в тому, щоб «навчити людину, як правильно їсти, дихати, як правильно працювати і відпочивати, щоб прожити як можна довше», то задача логіки - навчити людину правильно мислити, не робити власних логічних помилок і виявляти їх у міркуваннях інших людей.

Стихійно сформоване уміння міркувати не гарантує правильності навіть повсякденного мислення, не говорячи вже про мислення наукове. Оволодіння ж основами логіки дає можливість свідомого застосування логічних законів до вирішення конкретних практичних задач, дозволяє правильно організувати розумову діяльність і тому сприяє підвищенню рівня логічної культури, а разом з тим і дієвості нашого мислення. Відомий німецький філософ і вчений XVII ст. Г.В. Лейбніц відзначав, що якщо досягнення науки великі без спеціального застосування логіки, то вони значно збільшаться при її свідомому вивченні і використанні. «Поганий кресляр, - говорив він, - за допомогою лінійки проведе строго пряму лінію, але навіть самий умілий кресляр не зробить цього без лінійки». Логіка саме і виступає подібним інструментом розумової діяльності, своєрідним «органом», тобто знаряддям пізнання.

Розглядаючи питання про значення логіки для розвитку культури мислення, необхідно відзначити, що сучасна логіка являє собою дві взаємозалежні і разом з тим відносно самостійні науки - діалектичну логіку і формальну логіку. Обидві логічні дисципліни мають один об'єкт вивчення - мислення. Тому правильне розуміння діалектичної і формальної логіки виключає як їхнє протиставлення, так і ототожнення.[8

Діалектична логіка - це наука про закони і форми теоретичного мислення. Вона досліджує розумові форми в їхньому виникненні, розвитку і взаємозв'язку. Вивчаючи закони розвитку людського мислення, діалектична логіка формує відповідні їм методологічні принципи і вимоги. Найважливішими з них є:

1) вимога об'єктивності і всебічності вивчення предмета;

2) розподіл єдиного на протилежності;

3) сходження від абстрактного до конкретного;

4) принцип історизму;

Більше про педагогіку:

Діагностика обдарованості в учнів старших класів
Одним із пріоритетних напрямків розбудови національної школи є спрямування педагогічного процесу на оптимальний розвиток і реалізацію духовного, інтелектуального, фізичного потенціалу учнів через диференціацію освіти; формування інтелектуальної еліти нації із талановитої учнівської молоді. Виконанн ...

Методика проведення дидактичних ігор на уроках математики
Методика навчання математики включає використання різного дидактичного матеріалу і демонстраційного, і роздавального. Щоб забезпечити дійовий вплив на розвиток дітей, учитель дотримується міри і часу застосування дидактичного матеріалу, враховує його особливості. Використовується наочний дидактични ...

Експериментальна апробація моделі організації профільної та допрофільної підготовки в системі гімназійної освіти
З майже п'ятнадцятирічного досвіду роботи колективу гімназії визріла досить успішна практична модель «Гімназія, як саморозвивальна освітня система» де: • гімназія – це заклад II-, III-ступенів навчання; • гімназійне навчання – це технологія поєднання сучасних, але реально доступних вчительству форм ...